Симфонія дощових крапель, що серенадують по шиферному даху ніжною крапелькою... Теплий сміх перегукується з резонансом ха-ха-ха... Сльота внизу несе в собі відтінки минулої епохи, смі смі смі... Ностальгія - та невловима нитка, що плететься крізь тканину часу... Це вселенський шепіт, відлуння розчарування, страху, любові чи радості, що резонує в кожному з нас? Чи це просто набір миттєвостей, чи незмінна сила, що пов'язує всі частини нашого існування? Як мати справу зі своїм минулим і не потонути в ньому? Ностальгія... Минуле і нічого більше, так?