«Листи» — це проєкт про пам’ять як форму листування із самою собою. Вероніка описує фотографію як лист без слів: вона збирає миті, запахи, відчуття та гучний сміх, а потім запечатує їх у уявні конверти, які можна відкрити знову через роки. У цій інтерактивній роботі глядач відкриває кілька таких листів і переходить від одного фрагмента життя художниці до іншого: школа та випускний, літо в Мінську, перша робота, подорожі, Пінськ, будинок бабусі, друзі та сімейні історії. Ці епізоди не викладені у суворій хронологічній послідовності, а подані так, як працює пам’ять — через окремі деталі, інтонації голосу та раптові асоціації. Хоча робота є цифровою, вона сприймається майже фізично: фотографії, папір у клітинку, скотч, рукописні нотатки та колажі створюють враження особистого архіву або коробки зі справжніми листами. Для Вероніки фотографія стає способом збереження минулого саме таким, яким вона хоче його запам’ятати, водночас усвідомлюючи, що деякі листи вже неможливо написати знову.