Цей проєкт присвячений дослідженню стану розчарування, дезорієнтації та відчуття нереальності світу, які можуть виникнути після травматичних подій, таких як війна. Я спираюся на власний досвід, коли під час війни реальність здавалася мені сном, а час — періодом, який нібито не існував.

У своїх фотографіях я використовую автопортрети, силуети та навколишній світ, навмисно порушуючи звичне сприйняття простору. Розмиті та нечіткі зображення, незвичайні ракурси, туман, а також поєднання чорно-білої фотографії з окремими кольоровими фрагментами створюють відчуття спогаду, який неможливо побачити повністю.

За допомогою цієї візуальної мови я намагаюся передати стан розгубленості та дезорієнтації, коли людина продовжує жити, але відчуває себе відстороненою від того, що відбувається навколо. Проєкт також торкається теми страху смерті та непередбачуваності життя. Для мене важливо показати людям, які пережили подібне, що їхні почуття самотності та нереальності не роблять їх самотніми.

‍