Одного разу безмірний страх стає безмірною радістю. 

Для мене стояти на цвяхах (дошка Садху) - це зустрітися з болем, страхом, дискомфортом і подолати їх. Я вірю, що те, чого ми найбільше боїмося, найбільше розвиває нас і, можливо, змінює траєкторію нашого життя на краще.
Для мене це відправна точка для зміцнення мого розуму і тіла. Це допомагає мені підвищувати самооцінку щоразу, коли я сходжу з дошки з цвяхами, бо тепер я знаю, що можу це зробити.

Тоді я був інтровертом і страшенно боявся спілкування, особливо з незнайомцями. Зараз це те, що я люблю робити. Я можу легко почати розмову з людиною в спортзалі або підійти до нового хлопця в коледжі. 

Коли я зрозумів, що сильніший, ніж думав, і що більшість речей у житті завдають мені болю, але не шкодять, я змінився. Ця зміна мислення допомагає мені переживати важкі періоди життя, наприклад, імміграцію до Великої Британії. Це було абсолютно нове середовище, в якому я не знав, що саме буду робити і чи зможу взагалі вписатися в нове місце. Це було жахливо, але я пройшов через це, пожертвував багатьом і тепер почуваюся краще, ніж раніше.

Нам потрібно навчитися бути стійкими, долати свої страхи, проходити через них і визнавати, що біль — неминучий супутник на шляху саморозвитку та набуття життєвого досвіду. Сучасний світ приносить занадто багато страху, який обмежує наш потенціал.

Подумайте про свої страхи, скористайтеся ними і пройдіть через той біль, якого ви уникали або сприймали як набагато страшніший, ніж він є насправді. Цінуйте біль, одужуйте і насолоджуйтеся тим, що стаєте кращими!